Другий Афон на Північній Буковині

0
72

Село Хрещатик Заставнівського району називають другим Афоном.

Збудоване на скелі, село немає жодної криниці. Вода надходить із монастирського чудотворного джерела

Село Хрещатик Заставнівського району – чи не єдиний населений пункт в Україні, де мешканці п’ють, перуть, годують худобу та миються мінеральною водою, збагаченою іонами срібла. І це при тому, що у селі, яке розкинулося на висоті 200 метрів над рівнем Дністра, немає жодної криниці. Вода, яку називають чудотворною, до Хрещатика надходить із джерела святого апостола євангеліста Іоанна Богослова, що на території Свято-Івано-Богословського Хрещатицького чоловічого монастиря.

Ще у 1960 роках до Хрещатика приїздили одеські вчені, які досліджували неймовірні властивості цілющої води. Лікарі з’ясували, що ідентична вода на теренах колишнього СРСР є лише на Уралі. Проте там її дуже мало, тож використовують її винятково для лікування.

З роками про Хрещатик почали складати легенди. Подейкують навіть, що його мешканці менше хворіють та мають чудовий зір. Таємниця криється у сусідстві із монастирем, який свого часу був центром православ’я на Буковині, нині йому пророкують долю Афон-гори.

Цілюще джерело, яке годує все село

Мешканці мальовничого Хрещатика тисячоліттями дотримуються неписаного правила: своїх родичів та знайомих спочатку ведуть до монастиря, а вже потім до себе на гостини. У такий спосіб люди вклоняються  місцю, яке дає їм життя.

Чудотворне джерело, яке “годує” все село, б’є фактично зі скелі Дністра, який, немов підкова, омиває Хрещатик. Цьогоріч до монастиря навідалися близько 15 тисяч гостей, серед яких прочани із сусідньої Румунії, Польщі, Росії та Білорусі. Два століття поспіль Хрещатик зустрічає вірян, які на свято Івана Предтечі вирушають хресною ходою вклонитися святому місцю.

Окрім новозбудованого собору, дзвіниці, старої церкви та інших історичних будівель, територія монастиря має й інші свої  унікальності, які манять прочан. У скелі збереглася  скит-печера, де чотири століття тому молилися троє монахів, які переховувалися тут від послідовників Люблінської унії. Сьогодні через маленький отвір до неї пролізають прочани, аби очиститися та набратися Божого благословення. Вона не така стрімка, як у Почаївській лаврі, та й монахів, які тут молилися, не канонізовано, проте з роками її популярність лише зростає. Для хворих, які хочуть зануритися у чудотворну воду, монахи спеціально обладнали  купіль.  Після купання у воді подолати стрімку та неблизьку дорогу вгору (джерело, купіль та скит-печера розташовані у нижній частині території монастиря) східцями стає набагато легше.

Отець Феодосій говорить, що історія села Хрещатик тісно переплітається з історією Свято-Івано-Богословського Хрещатицького чоловічого монастиря. Та й саме село називають монастирським. Адже спочатку було цілюще джерело, потім монастир, а згодом тут оселилися люди. А у 1960 роках нині вже канонізований Святий Преподобний Кукша Одеський назвав Хрещатик другим Афоном. “Тут я вдома, тут я на Афоні” (від авт. – На Святій Горі монах прослужив 17 років. Нині мощі Святого спочивають в Одеському Свято-Успенському чоловічому монастирі). Прослуживши декілька років у Хрещатицькому монастирі, старець передбачив його розбудову. Хоча монахам складно було повірити, що у важкодоступному місці, на горі, з’явиться церква. Проте через 30 років сталося, як віщував Преподобний Кукша. Тож нині у монастирі чекають на здійснення ще одного пророцтва старця, коли Хрещатик стане центром православ’я Україні і не лише.

_______________

Ентузіасти провели у селі воду

Дмитро Гаврилюк завжди переймається проблемами людей

Кожен день мешканця села Хрещатик Дмитра Гаврилюка минає в допомозі людям. Для селян чоловік давно став місцевою “швидкою допомогою”. Треба відремонтувати водопровід чи трактор, підвести газ чи дізнатися про історичне минуле Хрещатика — всі звертаються до Гаврилюка, який має не лише золоті руки, а й неабиякі організаторські здібності та репутацію відкритої і порядної людини.

Фактично саме завдяки співрозмовнику “Погляду” до кожної хати у селі   підвели воду. Сьогодні селяни із жахом пригадують часи, коли у Хрещатику була одна колонка, і щоб набрати на цілий день води, треба було ще вдосвіта займати чергу. Починаючи із 1970 років, співрозмовник “Погляду” почав активно писати до Заставнівського райкому партії листи з проханням вирішити цю проблему. Чоловік не ображався, коли його прохання з першого разу “не чули”. Настирність – це ще одна невід’ємна риса його характеру. Так було проведено водопровід і поступово на кожному обійсті подвір’ї села з’явилася вода, причому неабияка, а цілюща, із монастирського джерела.

Завдяки ініціативі Гаврилюка 2005 року Хрещатик було газифіковано. Причому ця доволі складна для сіл процедура минула для мешканців Хрещатика доволі швидко і без жодних махінацій. “А як інакше, — каже Д. Гаврилюк, — адже гроші я збирав особисто». Та й власна сільрада – також заслуга Дмитра. До нього сільрада була на два села і базувалася у сусідніх Репужинцях.

Має наш співрозмовник одне хобі – веде власний архів історії села та його мешканців. П. Дмитро не лише свято береже історію Хрещатика, а й сам є її невід’ємною частиною. За переказами, село утворено приблизно 1735 року купцем Тодором Придою, який на цьому місці дивом врятувався від наглої смерті. Тож, аби віддячити Богу за своє врятування, купець збудував на цьому місці храм Божий. А згодом привіз із Угорщини до цієї місцини 14 сімей, кожна із яких спеціалізувалася на різних роботах. Власне, з цього і почалося перше заселення цієї місцевості. Прапрапрадід Дмитра Гаврилюка був одним із членів родини, які першими заселили Хрещатик. Тож родині Гаврилюків є що розповідати наступним поколінням.

Про себе Дмитро жартома каже, що він довічний депутат. Відколи 1966 року повернувся у село з армії, на прохання місцевої громади він постійно стає народним обранцем. У планах 63-річного Дмитра Гаврилюка прокласти у селі  центральний водопровід та дожити до 113 років, а відтак відсвяткувати 100-річчя дуба, якого посадив, коли йому було 13 років.

АВТОР: Вікторія ДОСКОЧ

ПОСИЛАННЯ НА ПЕРШОДЖЕРЕЛО