Форпост Православ’я на заході України

0
59

Свято-Успенська Почаївська Лавра… Древня православна святиня, Уділ Пресвятої Богородиці, один із найбільших монастирів християнського світу. Для жителів України – це особливо шановане святе місце, куди завжди поспішає потрапити кожна православна душа.

Почаївську гору, на якій сьогодні стоїть Лавра, православні ченці вподобали ще в перші століття після хрещення Русі. Точної дати виникнення тут монастиря історія не зберегла, але, згідно з переданням, першими насельниками обителі стали монахи Києво-Печерської Лаври, які в середині тринадцятого століття, після розорення Києва Батиєм, шукали порятунку на землях православної Волині.

Автор: Сергій БАРШАЙ

Одного разу ченцям, які ходили по горі у пошуках чистого водоймища, явилася Пресвята Богородиця у вогненному стовпі й звеліла залишитися тут. На місці чудесного явлення залишився відбиток стопи Божої Матері, з якого почало бити джерело. Засновником чернечої громади на Почаївській горі вважається насельник одного з Афонських монастирів преподобний Мефодій.

До XVI ст. обитель на Почаївській горі була невеликою. Її ченці провадили пустельницьке життя, подвизаючись далеко від людей у печерах. Зростання монастиря починається з кінця XVI ст. Значною мірою посприяла цьому місцева благочестива поміщиця Анна Гойська, яка передала у користування обителі значну частину своїх земельних угідь. Від неї обитель одержала і головну свою святиню – образ Божої Матері, привезений на Русь та подарований Гойській грецьким митрополитом Неофітом.

Передати ікону в обитель поміщиця вирішила після того, як по молитвам перед образом отримав прозріння рідний брат Гойської Пилип Козинський, який був сліпим з народження. Після цього благочестива жінка, вважаючи себе недостойною тримати вдома таку святиню, зібрала духовенство та віруючих, щоб урочистим Хресним ходом перенести чудотворну ікону на Почаївську гору. З того часу до образу Почаївської Богородиці в її обитель постійно ідуть віруючі, прохаючи небесного заступництва у Божої Матері.

На початку XVIІ ст. братію Почаївського монастиря очолив великий аскет та ревний поборник православної віри преподобний Іов (Залізо). Роки його ігуменства припали на один із найважчих і найвідповідальніших періодів у житті обителі. Святому Іову довелося опікуватися не лише облаштуванням монастирського господарства, але й писати книги на захист православної віри, захищати рідну обитель від зазіхань у судах та активно допомагати православному населенню Волині й Галичини. До наших днів дійшов його твір “Книга блаженного Іова Еліза, ігумена почаєвскаго, власною єго рукою писанная”. У цій книзі преподобний старець зібрав виписки зі святоотецьких творів, а також власні бесіди та повчання на захист Православної віри. Друкарня, яку заснував святий Іов при монастирі, мала неоціненне значення для захисту Православ’я, тому що більшість існуючих на той час друкарень були в руках уніатів.

Мощі преподобного Іова покояться зараз у печері, де він за свого земного життя любив усамітнюватися для молитви. З часом до печери прибудували храм, освячений в ім’я святого.

XVIІІ століття виявилося особливо важким для почаївської святині. З 1720 року більш ніж на сто років монастир припинив свою діяльність як православний і перейшов до рук католицьких монахів. Лише 1831 року обитель знову повернулася в лоно Православної Церкви. Тоді ж її було піднесено до статусу Лаври.

Сучасний архітектурний ансамбль Почаївської Лаври остаточно сформувався на початку ХХ ст., коли на її території за проектом російського архітектора Олексія Щусєва було зведено Троїцький собор. Храм виконаний у стилі псковської архітектури, виразними рисами якої є кубічність та масивність споруди. На сьогодні цей собор – єдиний зразок давньоруського зодчества псковського напрямку не лише на території православної Волині, але й в усій Правобережній Україні.

Головний храм обителі – Успенський собор – зведено наприкінці XVIІІ ст. Його побудовано на місці, де Пресвята Богородиця залишила у XIІІ ст. відбиток Своєї Стопи. У ньому ж знаходиться і чудотворна Почаївська ікона Божої Матері. Кілька разів на рік, у день святкування Почаївського образу та днів пам’яті Почаївських угодників Божих, під склепінням собору збираються тисячі прочан, щоб помолитися перед чудотворною іконою та попросити молитов у Почаївських преподобних.

Традиція паломництва на Почаївську гору з віками глибоко вкорінилася серед жителів православної України. Подорожі в Лавру стали невід’ємною складовою релігійного життя. Для багатьох паломництво до Почаєва у далекому дитинстві стало найяскравішим спогадом усього життя.

Сучасна діяльність Почаївської Лаври є прикладом поєднання безперервної молитви та праці. Обитель забезпечує всім необхідним як свою братію, так і численних прочан. Сучасні технічні можливості Лаври дозволяють їй не лише займатись виготовленням молочної продукції, але й молоти борошно на власному млині. А церковна література, що тиражується у лаврській друкарні, поширюється по всіх храмах і монастирях України.

Особливою гордістю обителі є її готель для паломників. Його було побудовано кілька років тому, і тепер у стінах обителі завдяки готелю можуть зупинитися одночасно понад півтисячі прочан. Про їх добробут завжди турбується братія Лаври.

За свою багатовікову історію православна обитель Почаєва встигла побувати в руках багатьох господарів, які намагалися знищити її православне коріння. Але завдяки молитвам Пресвятої Богородиці та Почаївських угодників Божих ця святиня все ж вистояла у ті часи. І сьогодні Матір Божа з радістю зустрічає на Почаївській горі кожного, хто приходить сюди для молитви та шанування цієї великої православної святині.

Нині обитель Пресвятої Богородиці на Почаївській горі є не лише архітектурним шедевром української землі. Це в першу чергу її духовний оплот, місце, з якого черпають духовну силу та наснагу тисячі наших співвітчизників і паломників з-за кордону. Для нинішнього покоління Почаївська Лавра є символом відданості православного народу Західної України Святому Православ’ю – вірі своїх дідів і прадідів.