Казка про Кам’янець-Подільський

0
35

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Чудо… А справді, що таке чудо?

Кажуть, що вигадки для малят, що лише їхня примарлива свідомість та невинна душа здатні без сумніву сприймати «абсолютну не буденщину». Не правда!

Чудо доводить, що світ не зводиться до несуттєвих актів природи, що існує надлюдська реальність, яка дозволяє глибоко сягнути за межі відчутного, досяжного та видимого.

Дійсність втрачає барви. І чи не тому в пам’яті карбується добра казка сивочолої бабусі, у якій немає місця трагічним фіналам, чи не тому такою теплою і лагідною є матусина колискова про «сіреньких кошенят» і «рожевих лебедів», чи не тому багато хто продовжує вірити в «добрих фей, курносих гномиків і Санта Клаусів, соромлячись зізнатися в цьому собі? А сенс у чому? Аж смішно!  Реальність почали творити наші предки, продовжуємо дописувати штрихи до легенд історії ми і почесну місію гордо передамо своїм нащадкам на опрацювання і відкриття новинок.

Чудес довкола не злічити, треба лише вміти їх побачити!

Автор: Оксана ВЕРЕМЕЄВА

Мудрістю поколінь заплелася павутинка Кам’янець-Подільського району. І серцевиною, діамантом в короні сонячної території є «квітка на камені». «Квітка на камені» — так милозвучно називають древній Кам’янець-Подільський.

Знаходячись поблизу кордонів різних держав, місто було «наріжним каменем» і символом могутності протягом століть. «Бог створив це місто — нехай його Сам і здобуває», — сказав турецький султан, який, вражений могутністю міста, відійшов від стін Кам’янця. Довкола його історії ще довго будуть сперечатися фахівці, але остання полеміка між ними відкинула час заснування міста майже на тисячоліття назад!

Кам’янець-Подільський розташований в мальовничому куточку Поділля, на кам’яному острові, оточеному каньйоном річки Смотрич. «Перлиною Поділля», «квіткою на камені» — так поетично називають місто.

Історія Старовинного Кам’янця

У XIV столітті місто стає політичним, культурним та економічним центром Поділля. Спершу столиця князівства, з 30-х років XV століття — центр воєводства у складі Польського королівства, у 1672-1699 роках — резиденція турецького паші, з 1793 року — центр намісництва, згодом губернії у складі Російської імперії, в 1937-1954 роках — обласний центр.

Стара частина Кам’янця-Подільського у 1998 році отримала статус національного історико-архітектурного заповідника, адже тут знаходиться близько 150 цінних пам’яток історії та культури. За їх кількістю місто посідає третє місце в Україні після Києва та Львова.

Легенда про місто

Усі ми були дітьми і любили вечорами слухати добру бабусину казку. Казка Кам’янець-Подільського району розпочалася з дивної квітки, яка у квітні-травні щороку на скелях та мурах Кам’янця цвіте і наповнює місто пахощами молока та меду. Було це  за часів, коли не народився Божий Син. Земля міста зберігає залишки будівель всіх часів і народів. Старіють люди, і старіють будови. Приходять інші покоління, знову зводять будинки. Там кохаються і сваряться, Богу моляться, і гріх творять — ділом, словами, думками… Так було від віку. Але є люди, що як блаженні живуть, Господь, кажуть, в їх серцях: в очах — любов до світу, їхні слова — завжди щирі, чисті, а вчинки — добрі. Такі люди живуть поміж інших, як янголи. Про них кажуть: «Живе, як пісню співає».

Мешкала в Кам’янці дівчина Аурінія. Роботяща, мила, добра, у трудах, як бджілка, цілий день. А ввечері збере на Вірменському бастіоні гурт молоді, і слухають вони-не наслухаються її розповіді про те, що від діда- прадіда чула про життя святих і людську мудрість, що йде від Бога. Навкруги Аурінії було радісно, душа хотіла співати, а ноги самі йшли у веселий танок. Там, де ця дівчина, не було заздрощів, пліток, ненависті, хитрощів, зради.

Багато хлопців хотіли би шлюбом з’єднатися з Аурінією, але серце її належало усім, і любов її була духовна: то старим людям, калікам допоможе, то сироту пригорне, то жебрака нагодує. Де Аурінія була, завжди було сонячно. Від її довгого, золотистого кучерявого волосся ніби йшло світло, як від сонця. Але з часом стали у трудах невтомних коси Аурінії сивіти, і сила стала її покидати. І подумала вона: «Господи, сивіють коси мої. Дай кучерям моїм і після смерті роботу: нехай коси мої сірі мури і скелі Кам’янця весною заквітчують, нехай жовтими квітами стануть і вітають місто щовесни». І дійшло її прохання до Бога. І сталося так.

Тепер ті гарні квіточки — аурінія, що на мурах Кам’янця щовесни квітнуть і схожі на жовті маленькі сонечка — це кучері золотокосої Аурінії. Весело кожною весною нас ці квіти вітають, кличуть радіти життю і нагадують: «Спішіть творити добро, бо прийшла зелена весна, не встигнеш озирнутися — прийде жовта осінь».

Отож початок у цій історії  світлий, з рожевим серпанком мрій, сподівань і надій.

Минали кришталево-чисті світанки. Одне покоління змінювало інше. Прийшла черга доблесних лицарів, вишуканої зброї з витонченим станом та високим щаблем духовності. Часточку геройського духу залишив по собі й непереможний, сміливий Артур.

Легендарний меч

Легенди виникають і втілюються на очах. Перед входом до фортеці Кам’янця-Подільського, поруч зі стилізованими ресторанчиками, виник незвичний пам’ятний знак. Меч, що пронизує символічний вівтар. Ескалібур. Містичний меч з Камелоту, висмикнувши який з каменю, юний Артур отримав корону.

Говорять, якщо потриматися за Меч, може здійснитися бажання. Цілодобово до Меча лине люд з усіх куточків. Сюди почали завертати весільні кортежі.

Творець оновленої версії Ескалібура — вже легендарного Меча Революції, зробленого зі справжньої булатної сталі, філософ Володимир Остапович, побачивши знак, мало не втратив дар мови. Ідея суспільного оновлення через древні ритуали, оволодіває масами.

Потрібен народний супергерой, здатний як пронзити вівтар мечем, так і вивільнити його з кам’яної пастки, очистивши світ від скверни.

Незвичний пам’ятний знак привертає увагу, народжує легенди, примушує думати і прагнути.

Тому легенда живе й до сьогодні. Увага! Шукаємо супер-героїв!

Чудо заманює у полон людську увагу, змушує серце битися швидше, у подиві відкрити рот і скрикнути задоволене «Ах!». А от коли всередині чуда є ще чудеса — це навіть не подвійне «Ах!», не зачарована казка, переказана сотнею вуст, не напіввигадана легенда і зовсім не чистої води видумка. Ось воно — чудо! Чудо, яке, будучи одним із семи чудес України, містить ще сім чудес. Тут чистої води чари. І місце те зачароване, бо прийдеш туди чи то світлої днини — відчуваєш бойовий дух епох, гордість за те, що у жилах мелькають домішки геройської  крові; чи то серед тихої  ночі, коли зорі над фортецею світять ще яскравіше і творять у душі таку романтику, такий солод вселяють у душу, що навіть затяті поборники переконань про те, що кохання не існує, здаються в нерівному бої.

Поети, ласкаво просимо за натхненням! Черпайте скільки влізе! У чаші воно бездонній!

Сьогодні я буду поводирем по незабутніх чудесах одного із семи чудес України. Багато хто уявляє оповідачів казок і легенд у вигляді довгобородих чаклунів в конусоподібному капелюсі та довгій мантій з синього шовку в сліпуче-золотаві зірочки, що тримає в руках чарівну паличку з не менш яскравою блискіткою на кінчику. І якщо зараз під ці слова у вашій уяві виникає такий образ — нехай! На цьому етапі дозволено все!

Вперед країною чудес!

Стара фортеця

Загартовані в полум’ї битви її стіни, що несуть таємницю багатьох поколінь, побудовані в поті чола, омиті кров’ю рідних синів і пихатих ворогів.  Це візитна картка Кам’янця-Подільського, пам’ятка архітектури ХІІ-ХІІІ століття, хоча археологічні дослідження свідчать, що фортеця існувала в Х-ХIII століттях.

Спочатку вона являла собою типову староруську дерев’яну оборонну споруду. Фортеця включає в себе 11 послідовно сполучених башт та сполучену підземним коридором дванадцяту — Водяну. Кожна башта має свої назву, час та історію створення. На території укріплення є криниця, північний та південний дворики і підземелля.

Замковий (Турецький) міст

Гордий і водночас оповитий задумою самотності, журби, він належить до пам’яток архітектури XVII століття, при своїй попередній побудові виглядав високим п’ятиарочним мостом і був такий вузький, що дві підводи не могли розминутися. Проїзд по мосту контролювався баштами та напівбаштами. За панування турків міст було розширено та обмуровано тесаним каменем, через що він отримав назву «Турецький», а башти знищено.

Лаура Пшездецька

Робота українського скульптора Віктора Бродського виконана в стилі римського класицизму. Скульптуру виготовлено у Римі з білого каррарського мармуру з приводу передчасної смерті 1874 року доньки польських магнатів Пшездецьких. Потім було перевезено і встановлено у родовому склепі на Чорному острові, неподалік від Хмельницького. У 1938 році експонат було перевезено до відділу Кам’янець-Подільського музею і вже після відновлення роботи кафедрального костьолу Петра і Павла залишився тут.

Кафедральний костьол Петра і Павла

Це пам’ятка архітектури ХV-ХІХ століття. За час існування побував і римо-католицьким костьолом ХV століття, і головною мусульманською мечеттю 1672-1699 років, і музеєм атеїзму з 1930 по 1990 рік, та все ж повернувся до свого початкового духовного призначення і був освячений, як костьол апостолів Петра і Павла, у 1991 році. За часів турецького панування залишився прибудований мінарет із Мадонною, яка стоїть над півмісяцем і освічує золотими зайчиками старе місто.

Будинок магістратури

Болем за розправу з мужнім захисником знедолених вкроплене наступне чудо — Ратуша — будинок колишнього польського магістрату, оригінальна споруда ХVІ-ХVІІІ століття. На другому поверсі знаходилася адміністрація, відбувалися судові засідання, а на нижньому поверсі та в підземеллі чинила свої темні справи інквізиція. З балкону зачитувалися вироки, які виконувалися на ратушній площі, де в листопаді 1818 та лютому 1824 року катували народного героя Устима Кармалюка перед засланням до Сибіру.

Каньйон

Як сліпучо-захоплюючий зорову прихильність, він має виняткову антропологічну цінність як витвір природи силурійського періоду з рідкісною флорою та фауною. Історія існування охоплює два мільйони років. Сорокаметрова висота та сто вісімдесят метрів шириною, він повністю оточує старе місто, створюючи природній бар’єр і оборонний щит Кам’янця.

«Адреналінно-екстримальне» чудо

Міст «Лань, що біжить» — заввишки 54 метри, автором якого є Едуард Дуднік, сполучає два береги Смотрицького каньйону. Завдяки тому, що міст найвищий та найвитриваліший у Європі, тут було організовано екстрім-атракціон «Банджі джампінг», де багато охочих змогли полоскотати свої нерви. Коли наближаєшся до мосту, він нагадує лань, яка стрімко біжить, через що отримав таку назву.

P.S. За традицією кажу: Ось і казочці…. Що? Ні! Не кінець!  Ось і казочці потрібно дописати ще декілька сторіночок «чудесної історії», бо хоч і звикли, що чудес має бути сім, але, повірте, їх значно більше, а головне, що вони поруч. Треба вміти їх розгледіти! Та й символічною є не лише «сімка»  і правила існують саме для того, щоб їх порушували.