Сутківська твердиня Православія

0
40

Серед сіл Ярмолинеччини верхньої межі Середньовіччя, найбільше виділяються Сутківці. Витоки заснування їх – перші два десятиріччя XV стттоліття. То – час значного відпливу населення з метрополії Київської Русі після падіння її могутності, обселення ним незайманих, слабо обжитих територій. Рух, міграція людей на Захід і Схід України одна з відповідей на запитаня, чому переважна більшість сучасних сіл беруть свій початок з цієї епохи.

Автор: Протоієрей Ростислав АРТЕМЧУК

Інші причини – феодальні відносини, що склалися на селі, до якого були приписи людей, взаємовідносини між ним і народжуваним містом, розвиток ремесел і торгівлі у правовому полі Литовсько-Польської держави XV– XVI століть, до складу якої входило Поділля.

Процес руху людей “за паном” та його челяді і найманих робітників, об’єднаних мотивами компактного заселення території, містив ідею створити надійний заслін набігам кримських татар у наші краї після переходу Криму під зверхність Османської імперії. Загроза можливого нападу турків зросла внаслідок розширення володінь до гирла Дністра і Дунаю, кордонів Молдови і наближення своїх меж до Речі Посполитої. У ролі об’єднувача виступали світські духовні особи, громадські діячі, українська шляхта. Одними із центрів, що проводили ідею захисту віри і оборони краю, виступали фортеці і храми. Православна Церква України стала незалежною і внесла зміни у поліпшення духовного і суспільного життя свого народу.

У таких складних умовах споруджувався Сутковецький храм, будівництво якого тривало декілька десятиліть і завершилося у 1476 р. Як архітектурний пам’ятник Середньовіччя, він акумулював у собі віяння ряду історичних епох, доповнив себе новим змістом мети. На відміну від храмів-твердинь, що мали тимчасовий пристосувальний характер для укриття людей під час нападу загарбників і були дерев’яними або кам’яної конструкції, Сутковецький – оборонного призначення. Стіни товсті, з дрібного каменю, залитого спеціальним вапняковим розчином не гіршої дії, ніж сучасного доброго цементу, які внаслідок цього ставали єдиною неподільною твердою масою, яка нагадує бетон. Будівля передбачалась для багатовікового користування.

Споруда, вибудувана з каменю у два яруси, зовнішня товщина стіни кожного з яких 2 м. Поземний план храмового ансамблю відзначається візантійсько-романським стилем за конфігурацією вікон і амбразур. Простора хрестовидна нова, власне церква, товстостінна, оточена чотирма напівкруглими баштами, три з яких у своїх закінченнях містять зубчастий карниз, стіжкове перекриття з ліхтарнею, на якій розміщена їх покрівля – маківки башт, перекриті у 90-х роках нашого століття оцинкованою жерстю.

Західна чолова башта містить надбудову для устатку¬вання дзвіниці. Міцна і ємиста нава підсилювала свою міць, і захист, таким чином, чотирма потужними сторожовими оборонними баштами. Чолова башта має двоспадне перекриття, ступінчасті фронтони, властиві готичному стилю.

Двоповерхова будова храму багата внутрішнім змістом. Приземелля, у стінах якого круглі фортечні вікна й амбразури, має перекриття у вигляді гостролучних склепінь, жолобків з нерв’юрами, що містяться всередині нави. Поверх, призначений для духовної роботи з віруючими, містить достатньо світла, добре утримує і резонує тембр голосу в усіх закутках нави.

Верхній поверх суто оборонного значення – місце перебування захисників твердині. У ньому чітко впорядкована низка оглядових амбразур, які водночас були і стрільницями. Аналіз будови церкви, зроблений істориками, свідчить: візантійський вплив позначився тільки на поземеллі будинку, його вікон і амбразур.

Внутрішня конструкція будови, розподіл і тиск її маси на свою основу, перерозподіл її тиску на інші компоненти, принцип будови склепінь, простір і схема перекриття демонструють складні замисли будівельної готики.

Під забудову Сутковецької церкви-твердині архітектори вдало вибрали грунт. Із знанням справи відшукали материкову частину схилу для закладання фундаменту. Храм привертає увагу насиченістю своїх компонентів, їх гармонійною симетрією і простотою втілення складної конструкції в будову. Вдале поєднання вимог релігійного культу і безпеки водночас привертало завжди увагу авторитетних людей. Про Сутковецький храм, як пам’ятник архітектури Середньовіччя, знали і писали церковний історик В. Сірчинський, видатний український історик М. Грушевський, І.Тиктор, І. Крип’якевич.

 

Дослідників вітчизняної історичної спадщини, як і раніше цікавить вибір даної місцевості під храм, її рельєф. Є думка, що запроектована засновниками твердиня на місцевості бачилась ними пануючою довкола. З дзвіниці її на околиці рівномірно роздавався звук і возвеличував його буття в оточуючому світі: як захисна споруда, розташована на висоті 200 метрів від рівня підошви місцевої гори Сутків, пануючої над проходом долини, добре проглядалася з башт храму; із свого висотного положення її залога могла успішно відбивати приступ ворога. Цим враховувалась необхідність створення противаги татарським наїздникам Хаджі-Гірея і Маглі-Гірея (1460-1520 рр.), які, збочуючись з Кучманського шляху, грабували навколишні села, спалювали їх, знищували фізично старих людей, а молодих забирали в неволю. Можливо, храм був прихистком місцевому населенню в період панування турків на Поділлі (1672-1699 рр.). На жаль, тут багато припущень.

У процесі свого існування Сутковецька культова споруда реконструйовувалася у 1903 році, під час чого знята невдало поновлена споруда дзвіниці чолової башти. З 1948 р. храм оголошено пам’ятником культури, що охороняється законом. У 1932-1941, 1948-1989 рр. він недіючий, після чого функціонує як православна Покровська церква, освячена в 1476 році.

Сутковецький храм заснований шляхтичами Ярмо¬ли¬нець¬кої династії, родовід якої мав удільні землі на території Ярмолинець і оточуючих сіл понад сотню років. Перейшовши межу більше п’ятсотлітнього свого існування він став не тільки історико-пізнавальним монументом, але й пам’яткою історії.

У центрі нави – прямокутна колонада площею перерізу більше метра квадратного, яка розгалуджуючись вгорі, є потужним носієм і опорою склепінчастої і жолобко¬видної стелі.

За старими зразками глушківчани Олег та Сергій Слободяни виготовили новий іконостас. Київські майстри здійснили його розпис, заново відтворено зруйновані фрески і мозаїку зводчастої і настінних частин церкви.