Свято-Богоявленський Кременецький жіночий монастир

0
109

Волинські вельможі хорунжий Данило Малиновський та чашник Лаврентій Древинський, на викуплених ними землях, у 1636р., з благословення Київського Митрополита Святителя Петра Могили, заснували Богоявленську церкву і при ній православний Братський монастир. Напочатку обитель була чоловічим монастирем, при якому діяло Богоявленське братство для захисту Православ’я від унії, що активно розповсюджувалась у той час. Братство опікувалось школою, типографією та притулком для немічних, заснованих при монастирі.

Автор: Андрій ВОЛЯНЮК

У 1701р., за сприяння Кременецького старости відступника від Православ’я князя Януша Вишневецького, стараннями єзуїтів, монастир був переданий уніатам-базиліанам. Типографія, школа та притулок припинили своє існування. Базиліани в 1725р. розпочали будівництво кам’яних будівель замість дерев’яних, звели новий 3-х поверховий корпус та церкву.

У приміщенні колишньої уніатської колегії, розташованої поблизу монастиря, стараннями Фадея Чацького був заснований польський ліцей. На прохання Адама Чарторийського, міністра закордонних справ Польщі,  у 1807 році будівлі базиліанського  Богоявленського монастиря були передані ліцею. Того ж року Богоявленський монастир було переведено в інше місце. Відтоді монастир займає зведені 1760р. Познанським воєводою Станіславом Потоцьким будівлі для монахів-реформаторів, котрих, у свою чергу, було переведено до с. Дедеркали Кременецького повіту. У 1833 році монастир закрили, після чого ці приміщення з 1836р. займала Волинська Духовна семінарія, переведена до Кременця з міста Аннопіль.

1839 року Кременецький уніатсько-базиліанський монастир було повернуто законним володарям і православні облаштували в обителі приходську церкву.

А у 1865р. в обителі відновилося іночеське життя, і з того часу вона відносилась до Загаєцького Св. Іоанна Милостивого монастиря. Згодом, у 1873р., відповідно до постанови Священного Синоду, монастир був приписаний до Дерманської Свято-Троїцької обителі. Відтоді настоятелі Дерманського монастиря (котрими були єпископи Острозькі — вікарії Волинської єпархії) стали проживати в Кременці, щоб здійснювати нагляд за церковно-навчальними закладами міста (Духовною Семінарією в т.ч.). З 1902 року єпископи Острозькі стали йменуватися Кременецькими, а Духовна семінарія була переведена до Житомира, на той час кафедрального міста Волинської губернії.

З 1880 року при монастирі відновило свою діяльність «Богоявленське Свято-Миколаївське братство», яке мало на меті утвердження православ’я та викорінення наслідків насадження католицизму та уніатства на землях Західної України.

У 1906р. Кременецька обитель набула статусу самостійного штатного монастиря I-го класу. 1919 року при монастирі, за ініціативою Кременецького єпископа Діонісія (Валединського), було засновано Волинську Духовну Консисторію та православну Духовну семінарію, котра з 1927р. отримала офіційну назву «Державна Православна Духовна Семінарія».

У 1921-1922рр. в Кременці, при Волинській Духовній Консисторії друкувалися журнали «Православна Волинь», а також «Духовний Сіяч» у 1928-1931рр. і «Церква і народ» у 1935-1938рр.

Станом на 1937р. при монастирі діяли єпархіальний свічний завод, школа псаломщиків з інтернатом, притулок для жінок Кременецького Богоявленського братства. У монастирі проживало 13 монахів.

З 1934 року в Кременецькій обителі знаходилася резиденція архієпископа Олексія (Громадського), котрий згодом був Екзархом всієї України. Митрополит Олексій був убитий 7 травня 1943р. і похований на монастирському кладовищі.

1953 року, за рішенням Священного Синоду, з благословення Святійшого Патріарха Олексія, на прохання архієпископа Панкратія, до Кременецького Богоявленського монастиря перевели монахинь із Свято-Миколаївського жіночого монастиря з села Обич Шумського району Тернопільської області. Кременецькі монахи були розселені по іншим монастирям єпархії.

Спочатку у Кременецькому Богоявленському монастирі було не більше 50-ти сестер, настоятельницею була ігуменя Зоя (Харкевич). 1955 року її змінила ігуменя Анімаіса (Малеєва). На початку 1959р. у монастирі було вже 65 сестер. Того ж року Богоявленський жіночий монастир закрили, монахинь розігнали. Більша частина сестер перебралися до Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря. Монастирське майно, зокрема бібліотеку, розграбовано. У Богоявленському храмі зробили спортзал, в житловому корпусі розташували лікарню, дзвіницю спалили…

Головна Святиня монастиря Чудотворна ікона Божої Матері «Скорботна» з того часу, упродовж тридцяти років, зберігалася в Свято-Успенській Почаївській Лаврі у храмі Похвали Пресвятої Богородиці.

26 серпня 1990 року, з благословення архієпископа Тернопільського і Кременецького Лазаря (нині митрополита Сімферопольського і Кримського), стараннями і трудами о. Галактіона та інших насельників Свято-Успенської Почаївської Лаври, в Богоявленському жіночому монастирі знову затеплилася лампадка молитви сестер.

Того пам’ятного недільного дня братія Лаври, православні миряни і майбутні насельниці обителі, з Чудотворною іконою Матері Божої «Скорботна», хресним ходом пройшли із Почаєва до Кременця.

23 січня 1991 року, до рідної обителі повернулися з Корецького монастиря п’ять монахинь, серед яких була й монахиня Херувима (Бенещук). Того ж року Преосвященнішим Сергієм, єпископом Тернопільським і Кременецьким, вона була висвячена в сан ігумені та очолила 12 перших сестер-монахинь в новому монастирі.

Майже півроку сестри жили в комірчині Богоявленського собору, незважаючи на значні випробування, з молитвою трудились для відновлення обителі. Лише в липні 1991 року, ціною надзвичайних зусиль вдалося повернути частину монастирського корпусу — архирейські й настоятельські покої, частину сестринських келій, які були у володінні лікарні.

Стараннями ігумені Херувими при монастирі були відновлені ризниця, бібліотека, золотошвейна майстерня. Сестри виконують послух, працюють у підсобному господарстві і на монастирському городі та в саду. Відновлено було також і монастирську дзвіницю.

Залишивши по собі добру пам’ять, 14 лютого 1996 року, на 78-му році життя, ігуменя Херувима відійшла в життя вічне. Її могилкою, у нововідкритому монастирі, відкрилось і нове монастирське кладовище.

3 квітня того ж року, настоятелькою обителі була вибрана монахиня Маріонілла (Панасюк), котра була до того благочинною монастиря. 6 листопада матушку висвятили в сан ігумені. Сьогодні, під її керівництвом монастир продовжує відроджуватися, — зараз у ньому нараховується більше 80-ти сестер.

Божою Милістю монастирю повернуто головний житловий корпус із Свято-Миколаївським храмом, він повністю відреставрований силами сестер. Продовжуються роботи по відбудові монастирського готелю, будівництву нового корпусу. Вже діють новозбудовані просфорна, пекарня, трапезна та господарські будівлі.

Життя насельниць монастиря проходить у постійних трудах і молитві. з 28 серпня 1992р. кожного дня після завершення вечірнього Богослужіння здійснюється хресний хід.

МОНАСТИРСЬКІ ХРАМИ

Богоявленська церква — соборна, збудована 1760 року. На іконостасі над Царськими Вратами знаходилась давня благодатна ікона Матері Божої «Скорботна». У неділю, після завершення вечірньої, перед іконою служили молебень Божій Матері з акафістом. Ікону опускали і віруючі прикладалися до неї, потім відбувалося єлеєпомазування. У цьому ж храмі знаходиться ікона св. вмч. і цілителя Панталеімона з часточкою його мощей та ікони преподобних Іова і Амфілохія Почаївських із часточками мощей.

У церкві похований Преосвященний Мефодій, єпископ Острозький — настоятель монастиря.

Свято-Миколаївська церква — перебудована у 1841 році, у приміщенні колишньої базиліанської їдальні на першому поверсі головного монастирського корпусу. До 1912 року над цим храмом знаходилась ще одна церква на честь ікони Матері Божої «Скорботна». Скорботнинська церква була перебудована з великої кімнати над Свято-Миколаївською церквою в 1880 році, єпископом Острозьким Віталієм. У 1912 році стелю Свято-Миколаївського розібрали і відтоді Скорботнинський храм припинив існування, а Свято-Миколаївська церква стала двосвітньою.

Іовлевська церква — розташована в північній частині нижнього ярусу монастирської дзвіниці (на даний час проводиться реставрація храму і виготовлення нового іконостасу). У 1910 році вдова священика Марія Гнеповська пожертвувала кошти на облаштування храму.